НЕВ’ЯНУЧИЙ КОХАННЯ НІЖНИЙ ЦВІТ

Вона була першою красунею на селі: струнка, кароока, з осяйною посмішкою на обличчі та  чорнявою косою до пояса, заплетеною кольоровими стрічками. Дарма, що не було у неї пишних вишитих сорочок, яскравих прикрас, шовкових блузок, мережевих панчіх та червоних черевичків, як у деяких заможних подружок, а мала лише просту ситцеву зелену сукенку, яку сусідка пошила на випускний вечір. ЇЇ дівчина одягала і досі на свята та гуляння. Зате, як вийде, було, в неділю з дівчатами на вечорниці, так усі парубки тільки на неї й поглядають. "Більше не візьмемо тебе із собою, а то немає з ким і потанцювати! – жартували подруги. - І Андрій, і Петро, і навіть сором’язливий Мишко так до тебе й липнуть."А все тому, що зовнішня врода Катерини –простої сільської дівчини із звичайної багатодітної родини - поєднувалася з багатою внутрішньою красою і найкращими народними якостями: привітна, весела, працьовита, щира, доброзичлива, до того ж скромна і знає собі ціну. Жоден залицяльник не був милим її серцю – на всіх вона дивилася байдуже… Аж доки не з’явився він.

Микола із сусіднього села щойно повернувся з армії і приходив з друзями до Хвощівки. Дівчата, молодиці чепурилися та перешіптувались, мовляв, який красень з’явився в селі, як би його причарувати? А Катрусі за щоденними домашніми турботами, постійною заклопотаністю ніколи було вийти на вулицю з молоддю серед тижня. Вона була в сім’ї найстаршою, мала ще двох молодших братів і сестру.Катина родина жила бідно: мама важко працювала в ланці, а батько – різноробочим у колгоспі. Щоб заробити якусь копійку, дівчина відразу після школи пішлапрацювати доглядальницею тварин на ферму. Тож, аби трохи відпочити і поспілкуватися з ровесниками, знаходила годинку на вихідних. Отак  увечері на танцях і познайомилася з Миколою - блакитнооким красенем з пишною шевелюрою. Високий, гарний, жартівливий, запальний – він тоді сподобався не одній із дівчат на вечорницях. Та парубок вподобав Катерину. Разом з гуртом молоді вони поверталися додому, тільки зазвичай говіркий Микола не жартував з усіма, не сміявся, а скромно йшов поряд з Катею: "Не любить вона мене, навіть не погляне у мій бік. Бач, яка горда! – роїлися в голові закоханого хлопця невтішні думки. – І чого ж вона така гарна?!"

-Ну ось я і вдома, - сказала Катя, коли друзі підійшли до її двору. – Бувайте, було приємно познайомитися,- подала дівчина руку Миколі.

А він мов занімів від хвилювання:

- А я вже тут колись був, - не відпускаючи Катиної  руки, говорить хлопець. – Так-так, саме цей двір, я точно пам’ятаю! І криниця ця, і хата, і черешня!

- Не може бути, ми ж вперше бачимося! - дивується дівчина.

- Я тоді втомлений повертався з роботи і попросився напитися. Господиня люб’язно винесла мені кухлик холодної води, а тебе, мабуть, не було вдома.

Коля і Катя, тримаючись за руки, ще кілька секунд дивилися один на одного, поки вона, помітивши цікавість друзів, не побігла до хати.

Він шукав будь-який привід, щоб знову її побачити. Коли Катя поверталася з роботи, парубок завжди з букетиком її улюблених польових квітів чекав кохану біля хвіртки. А одного разу, ніжно обійнявши за плечі, мовив: "Не хочу тебе більше відпускати. Виходь за мене!" Дівчина погодилася, бо дуже любила Миколу. Батьки благословили молодих, і на весіллі все село гуділо – яка гарна пара! Ось так народилося чисте, світле, щире, взаємне кохання. 

… Я дістаю з бабусиної шафи справжню сімейну реліквію – альбом з червоною палітуркою зі старими фотографіями – і зручно вмощуюся біля неї на дивані, наче в очікуванні казки. Бабуся одягає окуляри,зігріває мене теплом своїх обійм і неквапливо відкриває альбом. А й справді, ніби по велінню чарівної палички, оживають найдорожчі бабусиному серцю моменти, зафіксовані на фотокартках минулого століття, у її щирих очах, болючих спогадах і тремтливих розповідях. Побачивши фото з дідусем, я розпитую у бабусі, яке воно, їх перше почуття. Дідусь почув нашу розмову із сусідньої кімнати, сів між нами з бабусею, обійняв обох та й каже мені: "Ох і очі, внучко, у твоєї бабусі. Як побачив їх, так і закохався! А тепер я вдвічі щасливіший, бо дві Катрусі в мене є!"

А я дуже щаслива бачити, як бабуся пече пиріжки, а дідусь порається по господарству,вона готує борщ, а він лагодить стілець. Я щаслива, що кохання Катерини Василівни і Миколи Трохимовича Московченків із Петракіївки таке ж щире і справжнє, як і 53 роки тому, тільки зараз воно ще й зміцнене повагою, підтримкою, досвідом, розумінням і мудрістю. Тож здоров’я Вам міцного, родинного затишку, тепла і радісних моментів, мої любі закохані!

Автор: Катерина Кібенко