СЕРГІЙ ЦЕГЕЛЬНИК: «ЛИСТИ ПІДТРИМКИ ВІД ЗЕМЛЯКІВ – НАЙЦІННІШИЙ ОБЕРІГ НА СХОДІ»

Катерина Кібенко, позаштатний кор. «Вістей Хорольщини»

- Синку, тільки повертайся живим! – у відчаї промовляла Надія Григорівна.

- Не плач, мамо, все буде добре… - намагався заспокоїти її Сергій Цегельник.

Він  міцно обійняв батьків, які попри хвилювання трималися мужньо, поважаючи обов’язок сина, ніжно поцілував дружину, маленьких сина та доньку. Чоловік розумів, що завтра, можливо, опиниться в самому «епіцентрі» війни проти російських загарбників, але відсиджуватися вдома чи ховатися за спинами  недосвідчених юнаків, які зараз віддають життя на Сході, навіть і не думав: «Я – прикордонник, і не дозволив би собі ховатися від обов’язку! Вважаю подібне підлістю й боягузтвом, коли дорослі чоловіки, тим паче військові, ладні пустити під ворожі кулі молодих хлопців, лише б самим вціліти і не постраждати.»

Уранці, 1 квітня Сергій Цегельник із села Єньки та його земляки-хорольці прибули до воєнкомату, а звідти наступного дня - до села Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області. Для Сергія це вже була друга хвиля мобілізації (вперше його забрали 26 березня до Красногорівки Донецької обл.).

- 43 дні підготовки, 3 дні полігону… За цей час згадав армійський досвід, хоча раніше й подумати не міг, що він мені знадобиться на справжній війні, познайомився з відважними, чесними хлопцями, серед яких чимало земляків: Славік Міхно з Хорола, Олександр Іващенко із Штомпелівки, Славік Бич з Хильківки.  Після навчань, у травні, наша 93 механізована бригада відправилася до Харківської області. Всі, хто боялись війни, відсиджувалися у військовій частині, тому поруч зі мною, в артилерії, за 10-15 км від передової, лишилися надійні, мужні хлопці. Нашим завдання було обслуговувати блок-пости, супроводжувати колони, охороняти табір, розвантажувати снаряди. Проте найголовніше – ми навчилися розуміти один одного з півслова, навіть мови не було про зраду чи підлість. Як це важливо на війні – довіряти другу! У нашому колективі надійність і впевненість у тому, що тебе не підведе товариш – понад усе! Байдуже, дощ чи спека, коли ти на посту, то охороняєш солдатів, які сплять в бліндажах. Так само і вони – на варті твого життя. Бувало й таке, що зовсім молоді й недосвідчені лейтенанти губилися, не знали, як  командувати, віддавати накази. Але нічого, ми допомагали хлопцям адаптуватися, і вони, молодці, все правильно і мужньо сприймали. Найстрашніше тут – нести на плечах мертвого друга, не всі витримують…

Сергій розповідає, що в Харкові та Донецьку місцеві спочатку вороже ставилися до українських захисників. Зазомбовані путінською пропагандою з телеекранів, вони підтримували сепаратистів. Але побачивши на власні очі, що українські солдати не вбивають російськомовне населення та мирних жителів, гуманно ставляться до полонених (на відміну від кремлівських найманців), люди змінювали свою думку, і якщо не яскраво виступали за українську армію, то принаймні не принижували наших солдат і не виголошували нав’язані, брехливі проросійські лозунги. «Люди розгублені, але все ж більшість підтримує наших силовиків, навіть вивішують на будинках синьо-жовті стяги, бо всім набридло жити в небезпеці і невизначеності.»

На щастя, хорольці, які знаходяться в зоні АТО, забезпечені продуктами харчування, засобами гігієни та медикаментами. У цьому величезна заслуга волонтерів, які особисто доставляли зібрані товари та речі на схід України.

- Дуже вдячні всім небайдужим людям, які зробили такий вагомий внесок для підтримки української армії, - говорить Сергій Цегельник. - Я пишаюся, що на рідній Хорольщині стільки патріотів, активістів, волонтерів. Взяти хоча б молодіжну громадську організацію «Гостромисл» та їх благодійну акцію «Кошик допомоги». Скільки охочих знайшлося придбати в аптеках та магазинах все необхідне для наших військових! Гуманітарну допомогу від хорольців нам доставили волонтери, міський голова Ігор Свириденко, депутати Владислав Вовк та Сергій Волошин. Як приємно відчувати підтримку земляків! Їх допомога не тільки полегшує життя на Сході, а й, найголовніше, підіймає оптимізм, дає сили боротися, бо ми відчуваємо на собі відповідальність перед людьми, які вірять в нас і чекають. Спасибі, що ви поруч, незважаючи на тисячі кілометрів між нами!

Окрім гуманітарного вантажу, волонтери передали листи підтримки хорольським воякам. «Для нас листи від земляків і патріотичні малюнки діток – найцінніший оберіг. Кожен солдат бере з собою такий згорточок і вірить, що неодмінно повернеться з чергового завдання…»

- Буває, телефонуєш додому, щоб сказати «мамо, я живий», а потім бачиш, як на тому місці, де ти стояв кілька хвилин тому, підривається бомба… Тобто всі розмови військових прослуховую сепаратисти, і ми ні в якому разі не можемо називати імен, прізвищ, тим паче місця знаходження. Не завжди вдається вийти на зв’язок з рідними, а коли випадає така нагода, то лише щоб сказати два слова – «живий-здоровий».

Моральну підтримку українська армія відчуває, а от якісної, сучасної техніки бракує дуже, бо та, що нині, не здатна чинити опору бойовикам. Є необхідність у тепловізорах, бронежилетах, біноклях. До речі, Ігор Свириденко особисто доставив бронежилет Сергію Цегельнику до зони АТО. Все таки, на жаль, у технічному забезпеченні сепаратисти мають перевагу. Наших хлопців не рятують від «Градів» та мінометних обстрілів намети, тож доводиться ховатися в окопах чи бліндажах. Але Сергій мене запевняє: «Якими б не були російські загарбники, хай, навіть, до зубів озброєними, ваша підтримка додає нам такого бойового духу, що сумнівів у перемозі немає!»

Хлопці на Сході не дозволяють собі опускати руки чи жалітися, а постійно підбадьорюють один одного (хоча іноді це дуже важко). Кухар Артем із Лубен смачно готує для солдатів: на сніданок та вечерю – свіженька каша, на обід хлопці замовляють борщ чи суп. А коли захочеться чогось домашнього, Артем миттю напече смачнючих, апетитних пиріжків – ну майже як у мами!

Пишаймося нашими відважними земляками! Лишень задумаймось, чого вартує солдатам на Сході наш мирний, сонячний день. Ми маємо займати активну життєву позицію, а не залишатися осторонь, бути сірими й байдужими хоча б тому, що ми українці.

P. S. Сергій Цегельник повернувся додому в короткострокову відпустку на 10 діб, а 23 третього вересня поїде знову воювати за незалежність. Користуючись нагодою,вітаємо нашого захисника із щасливою й радісною подією – народженням донечки Вікторії! Тож вдома свого героя чекатимуть мама Надія Григорівна, тато Микола Володимирович, дружина Ольга, 2-річний синочок Володя, 6-річна донька Вероніка та маленька Віка, якій 3 тижні, а разом з рідними – вся єдина Хорольська родина. Сергію, нехай у тебе та всіх українців все буде добре!